Упереджене рішення судді Чистякової та вкрадені накази: Справа Лиманського комбікормового заводу як тест на правосуддя у прифронтовому регіоні

 

Господарська справа №922/2188/25, що розглядається судами Харківщини, привернула підвищену увагу журналістів, правників та бізнес-спільноти не випадково. Адже йдеться не просто про спір між двома суб’єктами господарювання, а про принципове питання довіри до судової системи, особливо в умовах війни та роботи судів у прифронтових регіонах.

Для українського бізнесу сьогодні критично важливо розуміти, чи може держава реально гарантувати захист прав власності, виконання зобов’язань і справедливий судовий розгляд без огляду на масштаб компанії, її вплив або фінансові можливості опонента. Саме тому цей процес став предметом активного висвітлення у ЗМІ та перебуває під громадським контролем.

Ситуація у справі Лиманського комбікормового заводу наочно демонструє дві протилежні моделі правосуддя. З одного боку є дивне рішення суду першої інстанції, яке, з огляду на обсяг доказів та фактичні обставини, викликає обґрунтовані запитання щодо неупередженості. З іншого маємо зважену позицію апеляційної інстанції, яка загалом відновила справедливість, визнавши реальний борг і присудивши суттєве відшкодування, не стаючи при цьому на сторону жодного з учасників автоматично.

Втім, подальші події навколо виконання апеляційного рішення, зокрема дії судді першої інстанції та обставини зникнення виконавчих наказів лише посилили обґрунтовані підозри щодо можливого зловживання судді Чистякової процесуальними повноваженнями.

У цій публікації ми детально проаналізували судові рішення, процесуальні дії сторін і документи у справі, щоб показати, як саме було винесено упереджене рішення, яким чином апеляційний суд його виправив і чому подальші кроки судді першої інстанції ставлять під сумнів не лише окреме провадження, а й принципи справедливого правосуддя загалом.

Перша інстанція доказів не помітила

Отже, рішенням Господарського суду Харківської області від 8 вересня 2025 року суддя І.О. Чистякова повністю відмовила ТОВ «ВКФ “Лиманський комбікормовий завод”» у позові про стягнення понад 20 млн грн з власників Птахофабрики «Нова» за фактично поставлений, але неоплачений комбікорм.

Як вже зазначалось, це рішення виглядало дивним уже на момент ухвалення.

Позивач надав суду повний комплекс доказів реальних господарських відносин:
- товарно-транспортні накладні з підписами сторін;
- акти звірки;
- податкові накладні;
- листування;

- покази Сторін;
- документи, що підтверджують приймання продукції.

Однак суддя фактично знехтувала принципом оцінки доказів у сукупності, звівши справу до формальностей з явно упередженим нахилом в бік Відповідачів.

👉 Як вважає адвокат позивача Вадим Чунжин, такий підхід суперечить і Господарському кодексу України, і сталій практиці Верховного Суду, яка неодноразово визнавала допустимість укладення договорів у спрощений спосіб.

Апеляція: Корекція судової помилки та відновлення балансу

Аргументовану позицію сторони позивача врахував Східний апеляційний господарський суд, який частково задовольнив апеляційну скаргу, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове, зважене і аргументоване рішення.

Голова апеляційної колегії суддя Лакіза В.В., яка прийняла зважене справедливе рішення

Зокрема, апеляція у складі: суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
✔️ визнала наявність реального боргу
✔️ присудила понад 6,5 млн грн основного боргу
✔️ стягнула інфляційні втрати та судові витрати
❌ але не задовольнила позов у повному обсязі, що свідчить про неупереджений, а не «автоматично пропозивацький» підхід.

👉 За оцінкою незалежних правників, саме такий результат є класичним прикладом справедливого апеляційного втручання, коли суд не стає на бік жодної зі сторін безумовно, а відновлює порушений баланс.

Та голвоне, що це рішення апеляційної інстанції  фактично спростувало висновки судді Чистякової, визнавши, що борг існує, а господарські відносини були реальними.

Заборона на справедливість

Здавалося б, після апеляційного рішення крапка поставлена. Хоча відповідач має повне право подати до касації.

Але подальші дії судді Чистякової показали, що підозри в її упередженості мають під собою всі підстави. Зокрема 16 січня 2026 року суддя Чистякова, за позовом відповідача, ухвалює рішення ще одне дивне рішення
заборонити приймати до виконання накази, видані на виконання постанови апеляційного суду, до розгляду заяви боржника при цьому після прийняття цієї ухвали 16.01.2026 року суддя 19.01.2026 року направляє ці накази у зону бойових дій не за місцем офіційної реєстрації стягувача та не за адресою листування вказаною в усіх судових документах тобто взагалі в нікуди!

👉 За оцінкою експертів, таке втручання виглядає сумнівним з огляду на те, що:
-апеляційне рішення набрало законної сили;
-доказів відкриття виконавчого провадження не існувало;
-ризики «незворотних наслідків» не були належно обґрунтовані.

Не кажучи вже про наявний конфлікт інтересів, який проглядається у цій ухвалі. Адже не важко зрозуміти та передбачити, що суддя, яка нещодавно своїм рішенням не визнала сам факт існування боргу, не буде вагатися, і з 100% вірогідністю прийме негативне рішення щодо наказів про виконання рішення апеляції. Яке, нагадаємо, спростувало її позицію.

Направлення виконавчих наказів у прифронтовий Лиман

 Ще більш резонансною в дивною стала ситуація з подальшим фактичним зникненням виконавчих наказів. Які суддя Чистякова, на виконання рішення апеляції, мала б направити на адресу учасників процесу, насамперед, позивача.

Але, як раптово дізнається сторона позивача, накази були направлені на невідомі адреси та зникли.

Згідно з офіційною відповіддю суду на адвокатський запит, два  накази були направлені за старою адресою у місті Лиман, яке перебуває під постійними обстрілами

При цьому

В усіх документах, що надходили до суду, адреса листування була м. Київ.
✔️ суд знав про зміну адреси, яка фігурувала в усіх листуваннях
✔️ адвокат наполягав на листуванні через Київ
✔️ накази мали передаватися під підпис за довіреністю.

Найбільш тривожний момент. Надалі, позивач дізнається про те, що в цій справі наявні всі ознаки шахрайства і маніпуляцій процесуальним кодексом. Фактично, виконавчі документи відправлені у зону бойових дій та можливо з метою, щоб вони зникли!

Наслідки махінацій – ДБР має розібратись

У результаті згаданих маніпуляцій позивач не може подати накази на виконання, не може відновити їх без додаткових процедур, фактично позбавлений реального доступу до правосуддя.

Як повідомляє сторона позивача, у зв’язку з цим була підготовлена заява сторони позивача про можливий злочин до Державного бюро розслідувань.

 У заяві детально викладено обставини, які, на думку заявника та його представників, свідчать про системне та цілеспрямоване перешкоджання виконанню постанови Східного апеляційного господарського суду. Серед ключових порушень  - безпідставна заборона приймати до виконання виконавчі накази, а також направлення цих наказів у прифронтове місто Лиман, попри зміну юридичної адреси підприємства та неодноразове зазначення у процесуальних документах адреси для листування в Києві.

За оцінкою заявника, сукупність цих дій має ознаки зловживання владою і службовим становищем та порушує конституційний принцип обов’язковості судового рішення. У зв’язку з викладеними обставинами, у заяві до ДБР порушується питання про можливу кримінальну відповідальність ініціаторів та виконавців порушень за ст. 364 КК України.

Загалом, ця справа на диво сповнена ознаками зловживань та різноманітних порушень, що явно свідчать про упередженість та серйозну проблему з організацією роботи у  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ . Це вже не питання емоцій чи оцінок. Це - питання довіри до судової системи,

І саме тому ця справа виходить за межі одного комбікормового заводу.
Вона стосується кожного бізнесу, який сподівається, що в Україні правосуддя може бути не паперовим, а реальним. Громадськість та ЗМІ продовжують слідкувати за розвитком подій.