ВРП легітимізує корупційні СХЕМИ? Провокація нікчемних хабарів: як формалізм права перетворюється на інструмент впливу на суд

 

Українська судова система періодично стикається з ситуаціями, які на перший погляд виглядають як курйоз або навіть відверта провокація. Але при уважному аналізі вони оголюють значно глибші проблеми - передусім, уразливість процесу до маніпуляцій і надмірний формалізм, який легко використати проти самої системи. Судові репортажі розбирались у реальних кейсах, які трапились останнім часом на Вінниччині.

Формальний злочин без змісту: як “3,5 гривні” запускають кримінальну машину

Рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2026 року щодо повідомлень двох суддів Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області - Петра Порощука та Любові Грушковської відкривають дуже ненбезпечну скриньку, бо фактично легітимізують корупційну схему. Йдеться про два різні, але концептуально ідентичні епізоди, - повідомляє Судово-юридична газета.

У першому випадку позивач у цивільній справі проти держави Україна (в особі Державної казначейської служби та Вінницької обласної прокуратури) направив до суду письмову заяву, в якій прямо зазначив, що надає судді неправомірну вигоду у розмірі 3,5 гривні, нібито з метою отримання інформації про дату судового засідання. Суддя, діючи відповідно до закону, повідомив правоохоронні органи. Було внесено відомості до ЄРДР за ознаками втручання в діяльність суду (ч.1 ст. 376 КК України), а самого суддю відведено від розгляду справи.

У другому випадку ситуація виглядає ще більш показово. У позовній заяві, яка перебувала на розгляді судді Грушковської, заявник у переліку додатків прямо вказав: «хабар – 100 гривень». Тобто не йшлося навіть про передачу коштів - достатньо було самої фіксації такого формулювання у процесуальному документі. Суддя обґрунтовано розцінила це як пропозицію неправомірної вигоди з метою впливу на рішення суду. Як і в попередньому випадку, було повідомлено правоохоронні органи, відкрито кримінальне провадження, а суддю відведено від справи.

Обидві ситуації формально бездоганні з точки зору закону. Українське кримінальне право не встановлює “мінімального порогу” неправомірної вигоди. Важливий сам факт пропозиції або наміру впливу. Так само процесуальне законодавство і практика вимагають максимальної обережності: будь-який контакт, який може бути інтерпретований як спроба впливу, автоматично ставить під сумнів неупередженість судді і тягне за собою його відвід.

Але саме тут виникає ключова проблема.

 

Відвід як результат: чи не перетворюється закон на інструмент процесуальних маніпуляцій

Фактично система реагує не на реальний вплив, а на формально зафіксований намір, навіть якщо він виглядає очевидно абсурдним. І ця передбачуваність відкриває можливість для маніпуляцій.

В обох випадках результат однаковий: суддя, який розглядав справу, усунутий, а справа передана на новий автоматизований розподіл.

Це означає, що сторона процесу незалежно від мотивів досягла процесуального результату, який зазвичай вимагає значно складніших юридичних дій: зміни складу суду.

Саме тому ці кейси не можна розглядати як випадкові або суто курйозні. Вони можуть свідчити про використання елементарного, але ефективного механізму впливу на судовий процес.

У міжнародній практиці подібні підходи відомі, хоча й реалізуються інакше. У правових системах США чи Великої Британії сторони іноді намагаються штучно створити конфлікт інтересів або підстави для відводу судді через публічні заяви, скарги або навіть провокативну поведінку. У країнах Центральної Європи фіксувалися випадки подання завідомо маніпулятивних клопотань з єдиною метою  -затягнути розгляд або змінити склад суду.

Український випадок вирізняється своєю простотою:
для запуску механізму достатньо символічної дії - навіть не передачі коштів, а лише згадки про “хабар” у документі.

Система без імунітету до абсурду: де межа між захистом суду і його вразливістю

Це ставить перед системою кілька принципових питань.

Чи повинна будь-яка, навіть очевидно абсурдна або провокативна дія автоматично призводити до відводу судді? Чи не створює така практика універсальний інструмент для маніпуляцій і зриву розгляду справ? І чи здатна система відрізнити реальну корупційну загрозу від процесуального зловживання?

Відповіді на ці питання поки що немає. Натомість є факт: навіть у воюючій країні, де питання довіри до державних інституцій є критично важливим, судова система може бути дестабілізована діями, які не потребують ані ресурсів, ані складної підготовки.

Ці кейси показують не слабкість конкретних суддів, навпаки, вони діяли строго в межах закону. Вони демонструють інше: уразливість самої моделі реагування, де формальний сигнал автоматично запускає жорсткі правові наслідки без оцінки контексту.

І якщо така практика буде повторюватися, питання стоїть вже не про окремі справи. Питання в тому, чи не перетвориться український судовий процес на систему, яку можна перезапустити за 3,5 гривні або одним рядком у позовній заяві.

Вікторія Романчук для Судових репортажів