Хабар через паркан і два роки вироку нардепці Марченко: антикорупційна Феміда нарешті прокинулась чи просто кліпнула оком

 Українська антикорупційна реальність іноді виглядає як гротескна сцена з чорної комедії. Народна депутатка, долари, паркан і спроба «зачистити докази» буквально одним кидком руки. Але цього разу історія отримала не лише відео для YouTube, а й вирок суду, - передає Українська правда

19 березня Вищий антикорупційний суд визнав винною народну депутатку Людмилу Марченко у справі про отримання 11,3 тисяч доларів за сприяння незаконному виїзду за кордон. Разом із нею засуджено і її помічницю. Обом призначено по 2 роки позбавлення волі з додатковою забороною обіймати посади.

Сюжет цієї справи давно став символом епохи. На оприлюднених матеріалах НАБУ зафіксовано, як гроші передаються, обговорюються «послуги», а потім  класика жанру - спроба позбутися доказів, викинувши купюри через паркан. Українська корупція, як завжди, не тільки системна, а ще й креативна.

Але головне питання не в самому епізоді. Питання в іншому: чи є цей вирок ознакою системних змін, чи це одиничний «показовий постріл» для суспільства, яке втомилось від безкарності?

Статистика, яка не дає спокійно радіти

За офіційними даними ВАКС і САП, за останні роки антикорупційна вертикаль демонструє певний прогрес, але цей прогрес дуже обережний:

• з моменту запуску ВАКС у 2019 році винесено понад 150 вироків, з яких більшість обвинувальні;
• у 2023–2024 роках кількість вироків зросла до 60–80 на рік;
• водночас частка справ проти топпосадовців і політиків залишається відносно невеликою;
• значна частина вироків - це угоди зі слідством або умовні строки.

І ось тут починається найцікавіше.

Бо коли у справі фігурує народний депутат, суспільство очікує не просто вироку, а сигналу. Сигналу, що правила гри змінилися. Що «недоторканні» більше не мають імунітету.

Два роки - це багато чи мало?

Формально вирок Марченко виглядає реальним покаранням. Це не штраф і не умовний строк. Але якщо подивитися ширше, виникає кілька незручних запитань.

По-перше, стаття, за якою кваліфіковано дії, передбачає значно ширший діапазон санкцій. По-друге, практика українських судів показує, що навіть після реальних вироків багато справ «тануть» в апеляціях.

І по-третє  головне. Скільки ще подібних історій навіть не доходять до суду?

Система, яка ще тільки вчиться карати

Україна сьогодні це країна, яка воює і одночасно намагається перезавантажити державні інституції. І саме тому будь-який корупційний вирок сприймається не просто як юридичний факт, а як елемент національної безпеки.

Бо країна, яка платить таку ціну за свободу, не може дозволити собі корупцію у владі як «побутову норму».

Вирок у справі Марченко це, без сумніву, крок вперед. Але це ще не система. Це лише її зародження.

І головне питання залишається відкритим:
чи стане цей випадок початком нової практики невідворотності покарання -
чи залишиться черговою гучною історією, яку суспільство обговорить і забуде.

Бо справжня антикорупційна реформа починається не з гучних справ.
Вона починається тоді, коли страх відповідальності стає сильнішим за спокусу хабаря.

Андрій Головчук, для Судових репортажів