Що треба зробити, щоб розблокувати процес призначення суддів в Україні, і чому судова реформа рухається повільно, в інтерв’ю DW розповіла почесна президентка Венеціанської комісії Ганна Сухоцька.
У жовтні комісія Ради Європи за демократію через право, яку називають Венеціанською комісією, ухвалила висновок щодо законопроєкту про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування. Цей законопроект у червні цього року на розгляд Верховної ради подав президент Володимир Зеленський. У своєму висновку експерти РЄ висловили низку зауважень щодо нового порядку формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Цей орган відповідає за конкурси на суддівські посади, його було розпущено у листопаді минулого року. Крім цього, питання доброчесності Вищої ради правосуддя (ВРП), яка відповідає за формування суддівського корпусу, у висновку було названо терміновим і таким, яке має бути вирішене без зволікань.
Про найважливіші моменти висновку Венеціанської комісії щодо законопроєкту про судоустрій, і про те, чому в Україні її рекомендації не часто беруть до уваги, DW поспілкувалася з однією з авторів висновку, почесною президенткою Венеціанської комісії Ганною Сухоцькою.
Deutsche Welle: Пані Сухоцька, чимало ЗМІ та державних органів України назвали висновок Венеціанської комісії щодо законопроєкту 3711 про судоустрій позитивним. Чи є він таким, на Вашу думку?
Ганна Сухоцька: Висновки Венеціанської комісії завжди позитивні у тому плані, що ми хочемо дати орієнтир на те, як країні рухатися далі й продовжувати реформувати законодавство відповідно до європейських стандартів. У цьому висновку йдеться лише про невеличку частину законодавства, а не про повну реформу судоустрою. Він дає відповідь на ті питання, що виникли у документах, котрі передували законопроєкту 3711. Тож Венеціанська комісія сконцентрувала свою увагу на дуже обмеженому колі пунктів загальної проблеми судоустрою в Україні.
Як позитивний висновок Венеціанки оцінила, зокрема, Вища рада правосуддя України, попри те, що у ньому міститься чимало критичних зауважень на адресу саме цього органу. Чи не могли б Ви ще раз пояснити, що має бути змінено у діяльності ВРП для того, щоб вона справді просувала судову реформу, а не блокувала її?
Венеціанська комісія підготувала чимало висновків щодо системи судочинства в Україні і була залучена до її реформування, починаючи з середини 1990-их років. Одним з найважливіших було питання, як знайти збалансований спосіб призначення суддів, який міг би гарантувати незалежне судочинство. У середині 1990-их років Конституцією України була започаткована ВРП як головний орган, який займається призначенням суддів. Потім на нижніх рівнях звичаєвого права були створені інші органи, такі, як Вища кваліфікаційна комісія суддів.
Проте Венеціанська комісія завжди наголошувала, що ВРП має бути головним органом в адмініструванні судоустрою, наголошуючи при цьому, що в українській судовій системі існує занадто багато органів, причетних до цього процесу. Але нам треба брати до уваги реалії життя в Україні. Члени Венеціанської комісії, доповідачі, чимало українських партнерів зауважували, що професійні якості деяких членів ВРП не відповідають вимогам, що серед них трапляються факти корупції. А Венеціанська комісія завжди наголошувала, що створення ВРП не є обов’язковим європейським стандартом. Проте обов’язковим є те, щоб ВРП складалася з доброчесних членів. Тільки за такої умови ця рада може бути автономною і незалежною.
А які відносини мають бути між ВРП і ВККС?
У жовтні минулого року після ухвалення закону "Про внесення змін до закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" робота ВККС була зупинена. І це було, з теоретичної точки зору, хороше рішення. А з практичної - погане. Тому що тепер майже дві тисячі суддів не можуть розпочати роботу у судовій системі країни. Щоб вийти з цієї ситуації, необхідно здійснити кілька кроків. Спочатку треба перезапустити ВККС, а для цього потрібно створити відбіркову комісію за участі міжнародних експертів, яка допоможе обрати гідних членів ВККС. Потім має відбутися очищення ВПР. Наразі це повинні бути два незалежні автономні органи, але у майбутньому їхні відносини мають ставати тіснішими.
Що трапиться, якщо Верховна Рада ухвалить закон 3711 без врахування рекомендацій Венеціанської комісії?
Як я вже говорила, цей закон не можна називати справжньою комплексною реформою. Він лише намагається вирішити проблеми, які існують в українському судочинстві. Але якщо український парламент його не схвалить, не перезапустить ВККС, тоді судова система України буде заблокована на довгий час. Проте у будь-якому випадку необхідно підготувати і ухвалити новий закон щодо більш цілісної судової реформи. Оскільки нинішній закон - це як допомога при пожежі, коли треба швидко діяти у надзвичайній ситуації. Мене часто залучають до роботи над поправками та змінами у судовій системі України. І я можу сказати, що ця система постійно перебуває між Сциллою корумпованих суддів, які є нібито незалежними, та Харибдою політизації судової системи. Тож і закон 3711, і висновок Венеціанської комісії намагаються вирішити проблему, яка загнала судову систему України у ці лещата. Але, знаєте, я багато разів бувала в Україні, мала чимало цікавих зустрічей, розмов, ми готували за їхніми результатами гарні висновки. Проте дуже часто висновки Венеціанської комісії в Україні не бралися до уваги. І у мене склалося враження, що попри численні обговорення та дискусії ми ніби застрягли на одній точці у реформі судочинства.
Комментарии
Отправить комментарий